Вступ
Всім привіт! Мене звуть Антон, і я вирішив створити свій не великий, а може й великий блог. Місце де, я можу дати волю «перу», де можу бути собою, зі своїми думками, ідеями та переживаннями. Де я можу поділитися з вами своєю історією, досвідом та робочими моментами, а також, сподіваюся, бути корисним.
Коротка біографія
Зараз мені 29 років, я народився у Києві в люблячій та найкращій сім’ї. Мій Батько був військовим, служив на флоті, а Мама була оператором АТС (автономна телефонна станція), якщо не помиляюся. У 87 році народився мій Брат, а Батька перевели на флот Каспійського моря. Спочатку мої батьки жили в Баку, але незабаром там почалася громадянська війна, Маму з Братом і вже зі мною депортували до Києва. Я народився в 92 році, не знаю чи був Тато у Києві в той час, чи був у зоні бойових дій в Азербайжані, але незабаром його перевели до сухопутної військової частини у Чернігівську область.
Школа
Школа, як школа, навчався дуже посередньо. Цікавила музика, грав на барабанах та на гітарі. Навіть сколотили гурт, коли мені було років 13. Довге, чорне волосся, ланцюги, берці. Одним словом, музикант того часу). Бійки, зламаний ніс, дівчатка – все як у всіх… чи ні? Коли закінчував школу, щось перевернулось у голові, я вирішив зав’язати з усіма сумнівними зв’язками та “друзями”. Почав займатися спортом, ЗОЖ, і підготовка до вступу в університет.
Університет
Вступив з першого разу до київського університету економіки та права, на факультет міжнародних відносин, спеціальність – міжнародна інформація. Навчався краще ніж у школі, але на другому курсі хотілося кинути навчання, тому що я чітко усвідомлював, що я людина творча і не хочу працювати з папірцями, та й були деякі труднощі зі здоров’ям і було складно їздити на навчання. У результаті я вирішив перейти на «вільне відвідування» і все ж таки отримати диплом. Вільне відвідування — щось на кшталт заочного навчання, але не зовсім. Ти не ходиш на пари, але за підсумком відгрібаєш повною мірою на сесіях.
Як тільки я перевівся на вільне відвідування, я почав шукати роботу, хоча б для можливості допомогти батькам платити за моє навчання та й на покупку дипломної роботи. До речі, тема дипломної роботи як зараз пам’ятаю, була «Засади та стратегічні напрямки розвитку зовнішньої політики Республіки Білорусь». Ну ось що тут напишеш… довелося купити)
Перша робота
Першу роботу я отримав у компанії DIVAN.TV, мене взяли на посаду офіс-менеджера і за пів року я підріс до помічника виконавчого директора. У мене був свій міні-кабінетик і я виконував роль офіс-менеджера, сис-адміна, техніка з ремонту кави-машин, поїдь-домовся-забери. Головний компанії – Андрій Колодюк, вкрай не приємний тип. Зарозумілий, високомірний, ще й ніколи не вітався з підлеглими нижнього рангу, типу мене та секретаря. Але віддати належне і за що я йому вдячний, то це за офісну бібліотеку, яку він регулярно поповнював крутими книгами про бізнес. Я їх брав і просто ковтав у маршрутках, метро, вдома перед сном. Ще через кілька місяців, я вирішив піти і спробувати щастя в бізнесі.
Бізнес
Перший бізнес ми відкрили з Мамою це був магазинчик чаю та кави, у нас було близько 80 видів чаю та 30-40 видів кави. Ми щиро полюбили цю справу, ми перекуштували всі види чаю та кави, щоб мати уявлення про кожний з них і мати можливість рекомендувати клієнтам. Я навіть зробив свою особисту суміш і назвав її Amarezza (з іт. гіркота) і навіть були люди, які приходили саме за цією кавою. Я читав десятки книг про бізнес та продажі, вивчав HTML, CSS та Photoshop для створення рекламних брошур, та невеликого сайту. По сусідству людина продавала свій бізнес із категорії «товари для тварин» і ми вирішили його викупити, бо на той час це здавалося прибутковою справою. Через якийсь час я відкрив ще один магазинчик, взяв продавчиню і крутився як білка в колесі, потім знайомство з нашою «доблесною» податковою, якій не було за що бухати на Новий Рік. В результаті я продав все і пішов із роздрібної торгівлі. Потім були спроби з дизайн студією пошиття одягу, але все не те, та й осад залишився. Вирішив докорінно змінити своє життя.
Спорт
Ще з університету я полюбляв займатися спортом і повністю перекваліфікувався на цю справу. Привів себе в форму і взявся за Брата і деяких знайомих і в мене добре виходило, і так я потрапив на роботу в тренажерний зал АтлетіКо. Повна перекваліфікація, я вивчав ендокринологію, дієтологію та фізичне виховання. Закінчив курси першої допомоги про всяк випадок, оскільки нормальний стан клієнтів – моя відповідальність. Загалом, пропрацювавши кілька років я зрозумів, хто такі качки та фітоняшки і мені стало трохи не по собі, це не те оточення якого я шукав. Відра тестостерону, болденону, сустанону, метану тощо. Вічні розмови про гречку та курку. Недалекі погляди більшості. Розсадник нарцисизму та самолюбства, вічне качання горіхів та створення тіла мрії, яке за підсумком зжеруть черв‘яки у землі. Заради справедливості, варто відзначити, що було і багато хороших, добрих, розумних і чуттєвих людей.
Шлях у IT
Я пішов із тренажерки, місяць сидів удома, вивчав HTML, CSS і JS днями на проліт, я прокидався о 5 ранку і вивчав основи програмування, випив тонни кави і відростив величезну бороду, як у Хагріда і ще через тиждень я пішов на першу співбесіду, де за підсумком було 8 чоловік таких самих як я. У мене вийшло виділиться і так я знайшов першу роботу верстальником на 5000 грн/міс. в якусь no name компанію в Ірпіні.
Перша робота в IT
За підсумком я розумію, що нас доїли як могли і годували сніданками про премії та підвищення зарплати. Передаю привіт Вові Піменову – керівнику компанії. Наша команда була з 4 чоловік, 3 студенти і я вже дорослий мужик на їхньому фоні. Тяжкий був час, я чітко розумів, що мені потрібен досвід, щоб знайти кращу роботу. Ще більше посилював ситуацію той факт, що на той час я вже був одружений і моя дружина була без роботи. Але віддати належне, як би ми не виживали в Києві на 5000 грн на місяць, вона жодного разу мені не дорікнула і не торкнулася теми грошей, напевно вірила в мене більше, ніж я сам, часом. Зрештою, мене звільнили прямо перед «обіцяною виплатою премії», нібито немає роботи для фронту. Спочатку я був злий, а потім прийняв цей факт і був вдячний за те, що отримав такий важливий урок і поштовх йти вперед.
Друга робота в IT
Пройшов співбесіду в компанію з Дніпра, яка розробляла програму для ріелторів та агенств нерухомості – Agent24. Домовилися на зарплату в 350 $ на час випробувального терміну в 3 місяці, а потім 500 $. Вистачило мене рівно на місяць. Вся справа в тому, що нас змушували встановлювати трекери на комп’ютери, які зчитували скільки часу ми працюємо, робили фотознімки та інші непотребства. У той час Всесвіт мене намагався захистити від помилки, я підписав договір і відправив його Новою поштою, вони повинні були поставити свою печатку та відправити один екземпляр мені. І ось у день свого дня народження 17 лютого я з дружиною сидимо в аеропорту Кельна чекаємо виліт до Києва, а мені так тужно на душі від того, що я зараз повернуся і одягну нашийник на свою шию і далі сидітиму і писатиму цю дичину, а вони будуть розглядати фотографії з моєю зарослою фізіономією і реготати до упаду.
Не довго думаючи, я заходжу в додаток Нової Пошти, і бачу, що мою посилку ще не забрали і вона вже на платному зберіганні. А внизу екрана світиться червона кнопка з бажаною назвою «Повернення посилки» і я її натискаю. Після прильоту в Україну чекаю кілька днів, забираю посилку, бачу, що все у такому вигляді, як я відправляв. І відразу звільняюся з цієї галери з гордо піднятою головою. Я часто згадую той час і розумію, що щось у Всесвіті мене вберегло від помилки. До речі, в Agent24 мені не заплатили не копійки, нібито немає договору — немає грошей. Ну і фіг з ними 😉
Третя робота в IT
Початок білої полоси у моїй кар’єрі розробника. Я потрапив у чудову компанію з дивовижними людьми та яскравими моментами. Це було як сонячний день на туманному Альбіоні та зарплата у 700$ зі старту, після 5000 грн. Мені дозволили приїжджати в офіс о 7-й ранку і йти додому раніше. Я приїжджав, робив собі смачний еспресо, який огортав своїм ароматом немов теплим пледом і навіював спогади про наш з Мамою магазинчик, про довгий і тернистий шлях мого життя. Я брав охайну білу філіжанку, наповнену бадьорістю, і прямував на балкон. Офіс у центрі міста быля станції метро Олімпійська на 17 поверсі, я дивився на маленькі автомобілі і крихітних людей, що снували по вулиці Антоновича у своїх справах, та на центр міста, що прокидається.
Я дуже тепло згадую той час, за рік роботи там я дуже багато чого навчився і багато чого зрозумів. Я дуже вдячний своєму tech lead Руслану, який виховав у мені любов до чистого коду і розплющив очі на багато речей. Уявляєте він навіть мені давав задачі по JavaScript як домашнє завдання, а потім ми сідали і він їх перевіряв і все пояснював! Я впевнений, що дуже мало хто може похвалитися такими співробітниками… Так само я дуже вдячний СТО Віталіку, за те що він у мені, ще такому зеленому, помітив потенціал і людяність, і дозволив розвиватися та ще й заробляти гроші.
У березні через рік мене покликали в переговорну і сказали, що верхівка з Сінгапуру, вважає, що нам більше не потрібен фронт-енд розробник. Я бачив, як Віталіку складно було це мені говорити, мені навіть здалося, що його очі стали мокрими, я і сам засмутився, але прийняв усе як належне. І увірвався на ринок праці з двох ніг.
Далі ще було кілька різних місць роботи, але про них, можливо, пізніше напишу. Щодо цього, хотілося б дати вам невелику мотивацію.
Ніколи не бійтеся йти вперед і кардинально змінювати своє життя, це ваше життя і тільки ви маєте право вирішувати, як ви його проживете. Це буде не улюблена робота та важкі підйоми вранці з відчуттям злості та ненависті до себе та оточуючих, чи це буде робота вашої мрії, підйоми до сигналу будильника з відчуттям бадьорості та вогню у грудях? Тільки ви можете вирішувати це і тільки вам під силу пройти свій новий, можливо, складний, але захоплюючий і цікавий шлях!
Підсумок
Я звичайна людина, така ж як і ви! Нічим не примітний, не маю над можливостей, або особливих талантів. І це мій блог, мої думки та мої історії, історії просто однієї людини. Просто ще однієї точки на нашій земній кульці.